Щастя треба вміти бачити у теперішньому. Тільки тоді воно є справжньою цінністю. Якщо ми тільки згадуватимемо про нього або думатимемо лише в майбутньому часі, то настане образливий момент, коли стане ясно, що воно ніколи по-справжньому з нами не було.
Помітити щастя у повсякденному житті непросто. Воно маскується. Ховається за суєтою, дрібними негараздами та страхами. Навіщо? Напевно, для того, щоби ми постаралися його знайти. Як у грі в хованки, пам’ятаєте?
Здогадатися, побачити та спіймати. Спіймати для того, щоб воно йшло поряд. Завжди.
Я не боюся сказати, що вмію відчувати щастя. Вперше я відчула щастя несподівано.
Було сонце, яскравий осінній день, а під ногами шелестіло листя. І ще… Ми посміхалися. Один одному. Ми були щасливі. У той момент я і зрозуміла, що завжди говоритиму собі, що щаслива тоді, коли це відбувається.
Щоб жити справжнім життям.